Останнім часом диференційований та індивідуальний підхід у навчанні й вихованні проголошується головним у школі. Звичайно, є такі діти, спілкуватися з якими - одне задоволення. Але далеко не всі належать до цієї категорії.

Майже в кожному класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, обзиває, б'є, відбирає іграшки, грубо висловлюється, одним словом, стає загрозою в колективі. Цю забіякувату грубу дитину важко прийняти такою, якою вона є, а ще важче зрозуміти.

Агресивність дитини, це, насамперед, відображення внутрішнього неблагополуччя, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї. Дитина при цьому почувається знедоленою, нікому не потрібною. От вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків. Формується таке світовідчуття в сім'ї. Агресивна дитина сприймає світ як ворожий і намагається захистити себе, завоювати своє "місце піц сонцем". Дитина не знає, як інакше можна боротися за виживання в цьому світі.

Такі діти не можуть самі оцінити свою агресивність, їм здається, що увесь світ хоче скривдити саме їх. Виходить замкнене коло: агресивні діти боїться й ненавидять навколишніх, а ті, у свою чергу, боятися їх.

Агресивні діти потребують розуміння та підтримки дорослих. Вони б'ються, кусаються й лаються саме тому, що не знають, як чинити інакше. їхній поведінковий репертуар жорстко стереотипний, убогий і обмежений. Якщо ми, дорослі, надамо їм можливість вибору способів поведінки, то наше спілкування з ними стане ефективнішим і приємнішим для обох сторін.

Робота з даною категорією дітей повинна проводитися в трьох напрямках:

Робота з гнівом. Навчання агресивних дітей прийнятним способам вираження гніву.

Навчання дітей, навичкам розпізнавання і контролю емоцій, уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують вибухи гніву.

Формування здатності до довіри, співчуття та співпереживання.

Робота з гнівом

Гнів - одна з основних і найважливіших емоцій людини, викликана почуттям сильного обурення і супроводжувана втратою контролю над собою. Переживання гніву створює спонукання до дії, а не сама дія. А вже чи буде ця дія агресивною, залежить від низки причин: індивідуальних особливостей нервової системи і соціального оточення.

Одним із засобів вираження гніву в адекватній формі може стати дитячий малюнок. Наприклад, у ситуації, коли дитина розсердилася на однолітка, можна попросити її намалювати кривдника, зобразити його в тому вигляді й у тій ситуації, у якій хочеться "ображеному". Подібна робота повинна проводитися один на один із дитиною, поза полем зору суперника. Незалежно від того, що намалює дитина, сюжет не повинний критикуватися. Потрібно пам'ятати, що малюнок наповнений внутрішніми переживаннями дитини і ставитися до нього потрібно терпимо. Одній дитині достатньо намалювати свою агресію, щоб відчути себе спокійно і впевнено, а іншій необхідно ще зім'яти, розірвати свій малюнок. Усе залежить від інтенсивності почуттів дитини, її темпераменту, внутрішньої агресії.

Ще один спосіб допомогти дітям виразити вербальну агресію - погратися з ними в гру "Прозивалки". У дітей, що одержали можливість випустити з дозволу педагога негативні емоції і потім почути щось приємне про себе, зникає бажання діяти агресивно.

Гра "Прозивалки"

Мета: зняти вербальну агресію, допомогти виплеснути гнів у прийнятній формі.

Передаючи м'яч по колу або іншим способом, діти називають один одного необразливими словами. Заздалегідь обговорюється, якими "прозивалками" можна користуватися. Це можуть бути назви овочів, фруктів, грибів, меблів тощо. Звертання може звучати так: "А ти, Сашко, чайник". Нагадайте, що це гра, тому ображатися не варто. У заключному колі обов'язково всі говорять щось приємне, наприклад: "А ти, Сашко, сонечко". Варто проводити гру у швидкому темпі. Гра корисна не тільки для агресивних, а й для вразливих дітей.

Гра "Тух-тиби-дух"

Мета: зняття негативних настроїв і відновлення сил.

"Я повідомлю вам по секрету особливе слово. Це чарівне заклинання проти поганого настрою, образ і розчарувань. Щоб воно подіяло по-справжньому, необхідно зробити наступне. Зараз ви почнете ходити по кімнаті, ні з ким не розмовляючи. Як тільки вам захочеться поговорити, зупиніться навпроти одного з учасників, подивіться йому в очі і тричі сердито-пресердито вимовте чарівне слово: "Тух-тиби-дух". Потім продовжуйте ходити по кімнаті, час від часу підходьте до когось і кажіть чарівне слово. Щоб чарівне слово подіяло, потрібно дивитися в очі людині, що стоїть перед вами". У цій грі є комічний парадокс: хоча діти повинні вимовляти слово "Тух-тиби-дух" сердито, вони не можуть не сміятися.

Якщо діти занадто збуджені або назріла конфліктна ситуація на перерві перед уроком можна провести гру "Мішечок для криків".

Гра "Мішечок для криків"

Мета: та сама, що й у попередній грі.

По черзі або за бажанням діти підходять до вчителя і якнайгучніше кричать у спеціальний мішечок. А після уроків вони можуть, якщо захочуть, "забрати" свій крик назад.

Діти не завжди обмежуються бурхливою словесною реакцією, а іноді пускають у хід кулаки. У таких випадках варто їх учити контролювати свою фізичну агресію. Учитель, бачачи, що діти занадто активні на перерві, може організувати рухливі ігри, змагання. У класах шестирічок можуть бути підручні засоби: легкі м'ячі, які дитина може жбурляти в мішень; м'які подушки, які розгнівана дитина може бити; газети, які можна зім'яти і жбурляти у певне місце. Усі ці предмети можуть сприяти зниженню емоційної і м'язової напруги.

Гра "Штовхалки"

Мета: навчити дітей контролювати свої рухи.

Діти розбиваються на пари. Стають на відстань випростаних рук один від одного, упираються долонями. За сигналом ведучих починають штовхатися, намагаючися зрушити суперника з місця.

Можна вводити нові варіанти гри: штовхатися, схрестивши руки; штовхати партнера тільки лівою рукою; штовхатися спиною до спини.

Навчання навичок розпізнавання й контролю негативних емоцій

Агресивна дитина не завжди визнає, що вона агресивна, швидше вона впевнена у протилежному: це всі довкола на неї нападають. Такі діти не завжди можуть адекватно оцінити свій стан, а тим більше - стан інших.

Навчити дитину розпізнавати свій і чужий емоційний стан можна через малювання емоцій. Попросіть дітей намалювати малюнки: "Коли я серджуся", "Коли я радію", "Коли я ображаюся" тощо. Можна запропонувати їм шаблони без промальовування облич. Тоді дитина може завершити малюнок, домалювавши все, що вважає за потрібне. Навчити розпізнавати відчуття свого тіла і керувати ним дитину можна через тренування перед дзеркалом. Агресивну дитину в момент гніву можна поставити перед дзеркалом і попросити описати свій стан - зовнішній і внутрішній.

Коли хтось із дітей сердиться, запропонуйте гру "Камінець у черевиці". У процесі гри кожен учасник має можливість виразити словами свій стан, повідомити про нього іншим. Це знижує емоційне напруження і розряджає конфліктну ситуацію.

Гра "Камінець у черевиці"

Мета: розпізнати і вербалізувати свої почуття та розуміти почуття інших.

Діти сідають у коло, і вчитель запитує: "Діти, чи вам у черевик колись потрапляв камінець?" Діти по колу діляться враженням від того, як це відбувалося. Далі вчитель запитує: "Чи траплялося так, що ви так і не витрушували камінець, коли приходили додому? А на ранок, знову всунувши ногу в черевик, ви раптом відчували біль, натрапивши на той самий камінець. І маленька проблема ставала великою, неприємністю". Діти висловлюють враження від подібної події. "Коли ми сердимося, чимось стурбовані, схвильовані, нами це сприймається як камінець у черевику. Якщо ми одразу ж відчуємо незручність і витягнемо його, нога залишиться неушкодженою. А якщо залишимо камінець на місці, то в нас можуть виникнути проблеми.

Тому корисно говорити про свої камінці-проблеми відразу, як тільки ми їх помітимо. Давайте домовимося: якщо хтось із вас скаже: "У мене камінець у черевику", - ми все одразу зрозуміємо (вам щось заважає) і зможемо поговорити про це. Подумайте, чи не відчуваєте ви зараз якогось невдоволення, чогось такого, що заважало б вам. Якщо так, то скажіть про це, наприклад: "У мене камінець у черевику. Мені не подобається, що Оля забирає в мене ручку". Якщо вам нічого не заважає, то можете сказати: "У мене немає камінця в черевику".

Діти по колу описують свої відчуття, а окремі "камінці" корисно обговорити в колі. У цьому випадку кожний, хто захоче, пропонує одноліткові спосіб, як позбутися "камінця". Ця гра може перейти до розряду щоденних або ритуальних.

Формування здатності до довіри, співчуття і співпереживання

Агресивних дітей найчастіше не хвилюють страждання навколишніх, вони навіть уявити не можуть, що іншим може бути неприємно й погано. Якщо така дитина зможе поспівчувати "жертві", її агресія буде слабшою. Тому важливою є робота педагога із розвитку в дитини співчуття.

Однією з форм такої роботи може стати рольова гра, у процесі якої дитина може поставити себе на місце іншого, оцінити свою поведінку збоку. Наприклад, діти - "актори" грають сварку, схожу на ту, що відбулася в групі, а потім просять інших помирити їх. Діти пропонують різні способи виходу з конфлікту.

Яку б ви форму рольової гри не вибрали, важливо, що діти набувають уміння ставати на позицію іншої людини, розпізнавати її почуття й переживання, навчаться, як поводитися в складних життєвих ситуаціях. Загальне обговорення сприятиме товариськості дітей у класі та встановленню сприятливого психологічного клімату.

Гра "Літак"

Мета: навчити дітей погоджувати свої дії в невеликій групі.

"Хто з вас літав на літаку? Що тримає літак у повітрі? Чи хоче хтось із вас бути маленьким Літаком? Інші діти допомагатимуть Літакові літати".

Один із дітей (за бажанням) лягає животом униз на килим і розводить руки в боки, імітуючи крила літака. З кожного боку від нього стає по три людини. Нехай вони присядуть і просунуть руки під його ноги, живіт і груди. На рахунок "три!" вони одночасно встають і піднімають Літак із поля.

Тепер можна легенько поносити Літак по приміщенню. Коли він відчує себе зовсім упевнено, нехай заплющить очі, розслабиться, зробить коло і знову повільно приземлиться на килим.

Корекцію агресивної поведінки дітей необхідно організувати за напрямками:

• зниження рівня особистісної тривожності;
• навчання дитини прийнятних способів вираження свого гніву;
• навчання дитини технік контролю над негативними емоційними станами, а також розвиток навичок саморегуляції;
• формування конструктивних поведінкових реакцій у проблемних для дітей ситуаціях;
• розвиток емпатії й адекватного рівня самооцінки.

Правила для батьків

• "Встановлення меж дозволеності".
• Чіткі рамки допустимої поведінки дитини повинні базуватися на фундаменті сердечної близькості.
• Встановлені межі повинні відповідати віку й не повинні вступати в протиріччя з потребами дитини.
• Встановлюйте межі, які дають можливість маленьких перемог.
• Всі правила, вимоги, обмеження й заборони повинні бути погоджені між батьками й тими, хто бере участь у вихованні дитини.
• "Наслідки (санкції) повинні випливати безпосередньо з поганої поведінки"

Дорослим необхідно керуватися правилом: дитина повинна чітко розуміти, що за насиллям слід очікувати миттєвого, справедливого і неминучого покарання. Це зупинить дитину від хибних вчинків. Якщо покарання неадекватне, воно приносить лише шкоду.

https://osvita.ua/school/lessons_summary/family/38205/?fbclid=IwAR2QZFISCG0DtNst6jK_vvqbfPWG0MECmfbjqI9kqf6hgb54wyyRA_eCVhQ