“ “Раніше казали, що дитина не вихована, тепер це називають гіперактивність”. Але це хибне, навіть токсичне твердження. Насправді, синдром дефіциту уважності і гіперактивності не має нічого спільного з “вихованням”, є особливістю роботи мозку, піддається медикаментозному і поведінковому лікуванню та притаманний як дітям, так і дорослим.

Синдром дефіциту уважності та гіперактивності (СДУГ) — це порушення розвитку нервової системи. П’яте видання Посібника з діагностики психічних захворювань (DSM-5) описує його як “постійну модель поведінки з неуважністю та/чи гіперактивністю чи імпульсивністю, що заважає роботі чи розвитку”. 

Він зачіпає від 8 до 12% дітей в усьому світі. Синдром може збільшувати ймовірність інших психічних розладів та погано впливати на соціалізацію, стосунки в парі та з дітьми, навчання, кар’єру та залежні стани. У приблизно 65% СДУГ триває в дорослих, в повній або в частковій формі.

СДУГ має різноманітні прояви, і єдиної причини, що його викликає, не існує. Наразі відзначають, що куріння матері при вагітності, контакт із токсичними речовинами, мала вага при народженні, травми мозку та особливо генетична схильність — можуть бути причинами появи синдрому. 

СДУГ зустрічається частіше в чоловіків, ніж в жінок. З-поміж людей з таким діагнозом лише 20% жінок. Втім, у дівчат його часто не діагностують, бо в них СДУГ проявляється не як гіперактивність (яка всім “заважає”), а я тиха замріяність і зануреність в себе (що всіх влаштовує).

Синдром може мати різні прояви:

▪ Неуважність, розсіяність, нездатність зосередитися
▪ Постійна рухливість, куйовдження волосся, чухання потилиці, в дітей — спроби залізти куди не можна та пересування кімнатою
▪ Імпульсивність, в тому числі при витрачанні грошей

Мозок людей з дефіцитом уважності має структурні та функціональні особливості: меншу щільність сірої речовини та порушення у структурі білої речовини, меншу масу мозку, запізніле дозрівання передньої кори. 

Функціональна томографія мозку людей, що мають СДУГ, показала недостатнє поєднання ділянок, що відповідають за думки у стані спокою, та ділянок, що беруть участь в контролі дій. 

Активність різних частин мозку відрізняється в людей зі СДУГ та без нього: деякі ділянки гіперактивні, деякі пригальмовані.

Дофамінові прошивки мозку в людей зі СДУГ формуються із затримкою, і нейронам бракує дофамінових рецепторів та переносників цього нейромедіатору. Так звані дофамінові прошивки, чи контури — це, принаймні, три функціональні ділянки мозку, що беруть участь в прийнятті рішень, мотивації, визначенні пріоритетів, формуванні суджень, навчанні, азарті, задоволенні, передбаченні наслідків.

Робота нейронів за участю норадреналіну також порушується при СДУГ, і він є однією з мішеней препаратів, що приписують. Норадреналін, нейромедіатор збудження, бере участь в контролі дій та імпульсивності.  Є дані щодо епігенетичних змін в роботі генів, залучених в синтез дофаміну та факторів росту нервів. 

Синдром дефіциту уважності та гіперактивності — це не “погане виховання”, а особливість дитини, яка впливає на здатність себе контролювати. Дітям із СДУГ може бути важко в школі, але не тому, що вони “дурніші за інших”, а через складнощі з увагою і потребу в підтримці з боку вчителів. СДУГ — це синдром, тобто він має спектр різних проявів, і не минає, як інфекційна хвороба.

Як діагностувати СДУГ? Наводимо протокол NICE (Великобританія). Україна наразі також працює за міжнародними протоколами. 

Діагноз може ставити психіатр, що кваліфікований в діагностиці та лікуванні СДУГ. Лікарі первинної ланки мають утримуватися від призначення лікування в разі підозри на гіперактивність та спрямувати пацієнта до психіатра.

В діагностиці слід спиратися на повний анамнез, неодноразові, тривалі спостереження за пацієнтом та співбесіди з ним та/чи батьками. Симптоми мають відповідати СДУГ, спричиняти принаймні помірні психологічні, соціальні складнощі чи впливати на навчання.

Складнощі мають бути постійними і впливати щонайменше на дві сфери життя. Протокол радить спостерігати за пацієнтом упродовж 10 тижнів, але в разі підозри на СДУГ в дітей одразу спрямувати батьків чи опікунів в групу, де навчають управляти СДУГ. Про це буде далі.

Слід бути уважним до проявів СДУГ в таких групах людей: родичі людей із СДУГ, передчасно народжені, діти та підлітки із опозиційною поведінкою чи непослухом, порушеннями настрою (тривожність, депресія), особливостями розвитку мозку (спектр аутичних порушень, тіки, порушення розвитку чи особливі складнощі в навчанні), дорослі із психічними розладами, епілепсією, залежностями, люди з набутими та вродженими травмами мозку.

Життя з діагностованим синдромом має свої переваги і недоліки:

Добре те, що батьки і згодом самі пацієнти усвідомлюють причину своїм симптомів і можуть оптимізувати умови роботи і навчання. Наприклад, усунути чинники, що відволікають, налаштувати світло і звуки, створити чіткий розклад, писати списки справ, домовитися про підтримку з боку вчителів.

Також розуміння особливостей власної уважності допоможе з вибором професії — не варто займатися тим, де миттєва втрата уваги може стати фатальною. Таким людям радять фокусуватися на своїх сильних сторонах і вчитися управляти імпульсивністю.

Погано в діагностиці СДУГ те, що таких дітей все одно стигматизують і сприймають у світлі стереотипів. Крім того, далеко не завжди йдуть на зустріч інклюзивності та оптимізації умов навчання.

Самі ж пацієнти стають схильними до самолікування психотропними речовинами, чи навпаки, облишають спроби контролювати себе.

Як можна лікувати синдром:

▪ Люди, що виховують дітей із СДУГ, повинні мати добрий контакт з дитиною, встановити чіткі правила і рамки, та структурувати день дитини: має бути розклад, рутина, зрозумілі чіткі інструкції та вимоги, і передбачуваність.

▪ Дітей зі СДУГ потрібно хвалити за найменші досягнення і успіхи. Протокол закликає пояснювати батькам, що дитина так поводиться не тому, що вони погані батьки, але їм потрібно докладати більше зусиль, бо ситуація складніша за пересічну.

▪ Вчителі мають збудувати особливі стосунки з учнем. Наприклад, дозволяти йому більше рухатися, чи давати завдання, що потребують руху, як-от вимити дошку.

▪ Брак уважності і гіперактивність у дітей потребують сильного залучення батьків та вчителів, а людей старшого віку — партнерів. Всі мають розуміти, що з людиною і як взаємодіяти.

▪ Рекомендації кажуть, що медикаментозне лікування СДУГ у дітей до 5 років потрібне в разі сильного порушення поведінки, а для старших осіб — якщо оптимізація способу життя та навчання все ще залишила складнощі бодай в одній із галузей життя (навчання, стосунки). При цьому батьки чи опікуни достатньо проінформовані щодо СДУГ, а діагноз підтверджений і ретельно зроблений.

▪ Протокол NICE радить робити вибір між ліками на основі метилфенідату, атомоксетіну та дексамфетаміну. В Україні наявні метилфенідат і атомоксетін.

В першу чергу слід застосовувати метилфенідат, а якщо протягом шести тижнів немає прогресу, то можливе застосування ліздексамфетаміну. Якщо є покращення, але певна непереносимість, то слід обрати дексамфетамін.

В разі індивідуальної непереносимості чи неефективності ліків на основі метилфенідату та похідних амфетаміну можливе застосування атомоксетіну. Для дорослих першочерговими препаратами є ліки на основі метилфенідату та ліздексамфетаміну, а якщо їх застосування неефективне чи неможливе, то ліки на основі атомоксетіну.

Ми також закликаємо лікарів дотримуватися міжнародних протоколів, і прописувати за потреби ліки, та зазначати на рецепті ім’я пацієнта, дату початку лікування та необхідну дозу, навіть якщо ліків наразі немає на ринку. Бо якщо не буде рецептів, не буде і попиту.

Дітям старшого віку і дорослим рекомендують також когнітивно-поведінкову терапію для покращення соціальних навичок, вирішення задач, вміння слухати, виражати та розуміти свої почуття. Це дуже важливий елемент підтримки людей зі СДУГ. https://k-s.org.ua/adhd/

Протокол закликає лікарів наголошувати на важливості збалансованого раціону, але при цьому не радить виключити з раціону барвники чи цукор. Про СДУГ також є міф, буцім-то “цукор викликає гіперактивність”.

Цей міф походить від єдиного дослідження, проведеного в 1970-ті. Всі подальші роботи не знайшли підтвердження, що солодощі викликають в дітей гіперактивність.

Справді, діти у віці 2 роки значно активніші за дітей в 10 років, і глюкоза, що швидко надходить в кров і солодких напоїв чи десертів стрімко дає дітям сили поводитися так, як їм того хочеться. Або ж ситуація, коли дитина їсть солодке: день народження, похід до кав’ярні після прогулянки, винагорода, яка стимулює дитину до активності.

Але СДУГ — це стан, який триває постійно, а не накочується хвилею після морозива. З іншого боку, сам елемент заборони солодощів в разі СДУГ може бути корисним, бо батьки встановлюють межі і пояснюють це дитині, що добре для поведінки та відносин. 

Батьків закликають вести щоденник їжі та поведінки. Можливо, вдасться знайти продукти, що погіршують стан, і обговорити це із лікарем та скорегувати раціон. При цьому не треба дотримуватися обмеженого раціону, коли людина їсть кілька продуктів. Застосування омега-3 жирних кислот в добавках протокол не радить.

Синдром дефіциту уважності — це особливість людини, в якій ані вона, ані її батьки не завинили. Цей стан можна покращити та навчитися із ним жити завдяки когнітивно-поведінковій і медикаментозній терапії, дотриманню певних правил і підтримки з боку близьких та вчителів чи колег. СДУГ жодним чином не означає неповноцінність чи низькі розумові здібності і погане виховання.