З моменту свого випуску у 2015 році мультфільму «Думками навиворіт» (англійською «Inside Out», російською «Головоломка») аплодують критики, його обожнюють глядачі і, більше того, він отримав премію «Оскар» у номінації за кращий анімаційний повнометражний фільм. Однак найбільше його досягнення полягає в тому, що він змусив юних і дорослих глядачів зазирнути всередину себе. Як ви вже, мабуть, знаєте, велика частина фільму відбувається в голові одинадцятирічної дівчинки на ім'я Райлі, поведінку якої визначають п'ять базових емоцій: радість, печаль, страх, гнів та відраза.

У мультфільмі природа наших почуттів піддається глибокому аналізу, і це не випадково, адже консультантом у ньому виступив Дачер Келтнер – професор, директор-засновник наукового центру університету Берклі, США, який допоміг досягти того, що, незважаючи на деяке очевидно вільне творче тлумачення, основні посилки (судження) фільму про емоції психологічно точні й узгоджуються з результатами наукових досліджень.

Ці посилки передаються за допомогою винахідливого оповідання із приголомшливим сюжетом та чудової анімації; вони збагачують мультфільм, не перевантажуючи його. При цьому вони передаються досить чітко, щоб забезпечити підґрунтя для обговорення серед дітей і дорослих. Деякі з найбільш пам'ятних сцен мультфільму надають чудову можливість для навчання у класі чи за обіднім столом вдома.

Хоча анімаційний фільм «Думками навиворіт» майстерно відкриває шлях для бесід про емоції людини, дорослим може бути важко правильно вести подібні розмови й відповідати на запитання дітей. Тому в цій статті пропонуються чотири основні висновки про сутність наших емоцій, а також результати деяких досліджень, які підтверджують їх. Отже…

1. Щастя полягає не тільки в радості. На початку фільму коротко підстрижена із синім волоссям емоція «Радість» контролює мозок Райлі; її глобальна мета полягає в тому, щоб Райлі завжди була щасливою. Але до кінця фільму «Радість», а також і сама Райлі, та й глядачі разом з нею – дізнаються про те, що щастя означає набагато більше, ніж безмежний позитив. Справді, у заключній частині фільму, коли «Радість» поступається контролем над мозком іншим емоціям, зокрема «Печалі», Райлі досягає більш глибокої форми щастя.

У даному випадку сюжет мультфільму узгоджується з тим, як розглядають щастя багато провідних дослідників у сфері емоцій. Психолог Соня Любомирськи, автор бестселера «Психологія щастя. Новий підхід» (The How of Happiness), визначає щастя як «Відчуття радості, задоволеності або позитивного благополуччя в поєднанні з відчуттям того, що життя хороше, змістовне та значуще». Таким чином, хоча позитивні емоції, такі як радість, безумовно, є важливими інгредієнтами в рецепті щастя, одних їх усе ж недостатньо.

Більше того, недавнє дослідження виявило, що в людей, які відчувають широкий спектр позитивних і негативних емоцій, краще психічне здоров'я. Автори цього дослідження дійшли висновку, що різноманітність певних емоцій допомагає людині отримати більш детальну інформацію про ту чи іншу ситуацію, що призводить до покращення поведінки й потенційно більшого щастя.

Наприклад, у поворотний момент фільму, коли Райлі хоче втекти з дому, вона дозволяє собі відчути печаль на додаток до страху та гніву; як наслідок, дівчинка вирішує не приводити свій план у виконання. Зробивши такий вибір, Райлі возз'єднується зі своєю сім'єю та знаходить більш глибоке почуття щастя й задоволення від теплоти та спокою, які вона отримує від своїх батьків, навіть не дивлячись на те, що ці емоції переплетені зі смутком і страхом.

У цьому світлі творці мультфільму «Думками навиворіт», у тому числі режисер Піт Доктер, зробили розумний вибір, назвавши персонажа «Радістю», а не «Щастям». У результаті, радість є лише одним з елементів щастя, яке може бути забарвлене в інші емоції, навіть такі як печаль.

2. Щастя не можна нав'язувати, до його переживання не можна примушувати. У мультфільмі головна героїня відчуває знайомі всім нам прикрість і пригніченість (фрустрацію), коли мати просить її бути «щасливою дівчинкою», у той час як сім'я готується до важкого й дальнього переїзду, а в батька настає важкий період на роботі. Такі висловлювання батьків примушують дітей зробити висновок, що коли вони не відчувають себе постійно щасливими, це свідчить про те, що з ними щось не так. Усі дослідження та статті про важливість щастя в останні роки підтверджують це.

Дослідник Джун Грубер та її колеги почали вивчати нюанси щастя, його пошуків, тобто прагнення до нього. Результати їхніх досліджень ставлять під сумнів необхідність «бути щасливим постійно», яку нав'язували, та й нав'язують, імовірно, багатьом з нас.

Наприклад, їхнє дослідження припускає, що якщо ми ставимо щастя головною метою в житті, це робить нас нещасними. Інші дослідники виявили, що чим сильніше люди прагнуть до щастя, тим вищі стандарти щастя вони встановлюють і, відповідно, відчувають себе пригніченими й засмученими (фрустрованими) – і нещасливими, – якщо не можуть відповідати цим стандартам постійно.

Тому не дивно, що спроби примусити відчувати себе щасливою не допомагають Райлі впоратися зі стресами та змінами в її житті. Насправді ця стратегія не тільки не приносить їй щастя, а й примушує її почувати себе відокремленою від батьків, розгніваною на них і призводить дівчинку до рішення втекти з дому.

Який шлях до щастя більш ефективний для Райлі (і для всіх нас)? Так, недавні дослідження доводять важливість «акценту на позитиві» – свідомого виділення достатньої кількості часу в житті на враження й заняття, які приносять нам задоволення. Для Райлі це хокей на льоду, можливість проводити час із друзями, відпочивати та розважатися з батьками.

Але важливо також розуміти, що акцент на позитиві не вимагає відмовлятися або уникати негативних емоцій чи ситуацій, які викликають їх, – не треба цілеспрямовано гнатися за щастям, адже це неефективно. Райлі та її сім'я отримують найважливіший емоційний урок у той момент, коли дівчинка нарешті зізнається в тому, що вона важко переживає із приводу переїзду в Сан-Франциско, – це визнання зближує її з батьками.

3. Печаль надзвичайно важлива для благополуччя людини. На початку мультфільму «Радість» каже, що вона не розуміє, для чого взагалі потрібна «Печаль» й навіщо вона знаходиться в голові в Райлі. Багато з нас, як правило, у той чи інший момент замислюються над аналогічним питанням: яку мету переслідує печаль у нашому житті?

Тому дуже добре, що в якості головного героя фільму виступає «Печаль», а не «Радість». Чому? Тому що «Печаль» глибше пов'язана з людьми, оскільки є найважливішим компонентом щастя, і допомагає Райлі відчути цей зв'язок на собі. Наприклад, коли давно забутий уявний друг Райлі рожевий котослонодельфін Бінго-Бонго приходить у відчай через утрату свого фургона, оговтатись від того, що сталось, йому допомагає саме сповнене співчуття розуміння «Печалі», а не спроба «Радості» подати його втрату в позитивному світлі. (Цікаво, що ця сцена ілюструє важливий висновок дослідження про щастя, який полягає в тому, що прояв щастя мусить відповідати ситуації.)

Одним з найбільших відкриттів мультфільму можна назвати те, коли «Радість» оглядається на один з «базових спогадів» Райлі (випадок, коли дівчинка не забила вирішальний гол у важливій хокейній грі) і розуміє, що печаль Райлі згодом викликала співчуття до неї батьків і друзів, зробила їх ближчими один до одного й перетворила цей спогад із жахливого в наповнений глибоким змістом і значенням.

З великою чуйністю в мультфільмі «Думками навиворіт» показано, що важкі емоції, такі як печаль, страх і гнів, бувають дуже неприємними для людей, і саме тому багато з нас щосили намагаються уникати їх. Але у фільмі, як і в реальному житті, усі ці емоції служать важливій меті – вони допомагають нам зрозуміти власний внутрішній світ і зовнішнє середовище, допомагають ставати ближче до тих, хто нас оточує, уникати небезпек та оговтуватись після втрат.

Одне застереження: хоча дуже важливо навчити дітей приймати печаль, батьки та вчителі повинні пояснити їм, що печаль і депресія – це не одне й те саме, депресія – це серйозний розлад, пов'язаний із тривалими й інтенсивними переживаннями зниженого настрою. Важливо також, щоб дорослі створили безпечну й довірливу атмосферу для дітей, в якій малюки не боялись би просити про допомогу, коли відчувають смуток або печаль.

4. Треба усвідомлено приймати, а не пригнічувати важкі емоції. Одного разу «Радість» намагається перешкодити впливу «Печалі» на психіку Райлі. Для цього вона малює крейдою невелике «коло печалі» й наказує небажаній емоції перебувати в ньому й не виходити за його межі. Кумедний момент, але психологи сходяться на думці, що така поведінка «Радості» небезпечна й називається вона «емоційним пригніченням (пригніченням емоцій)» – це стратегія управління емоціями, яка, як уважається, призводить до тривоги й депресії, особливо підлітків, чиє розуміння власних емоцій ще недостатньо розвинене. І звісно, спроба стримати печаль і відкинути її в результаті виходить боком і для «Радості», і для Райлі.

Пізніше у фільмі, коли Бінго-Бонго втрачає свій фургон, «Радість» намагається примусити його «когнітивно переоцінити» ситуацію, тобто намагається спонукати його переосмислити значення втрати та змінити свою емоційну реакцію на більш позитивну. Когнітивна переоцінка – це поширена стратегія, яка історично вважається найбільш ефективним способом регулювання емоцій. Але навіть цей метод не завжди є кращим підходом, оскільки дослідники виявили, що іноді він може підвищувати, а не знижувати рівень депресії, у залежності від ситуації.

Ближче до кінця фільму «Радість» робить те, що деякі дослідники тепер уважають найбільш здоровим способом роботи з емоціями: замість того, щоб уникати або заперечувати печаль, «Радість» приймає її такою, яка вона є, зрозумівши, що вона є важливою частиною емоційного життя Райлі.

Експерти називають це «усвідомленим прийняттям емоцій». Що це означає? Замість того щоб зациклюватись на драматизмі емоційної реакції, вдумлива людина добродушно розглядає й вивчає емоції, не приймаючи рішення про те, наскільки правильні або неправильні вони в даній ситуації, створюючи простір для здорової реакції й відповіді. Дослідження 2014 року довело, що депресивні підлітки й молоді люди, які вибрали усвідомлений, вдумливий підхід до життя, продемонстрували більш низький рівень депресії, тривожності та негативного ставлення, а також більш високу якість життя.

Звісно, «Думками навиворіт» – це не перша спроба дати дітям чотири описаних уроки, але навряд чи можна знайти інший матеріал, який би одночасно мав такий великий обсяг і приносив їм задоволення від процесу емоційного навчання. Це яскравий приклад того, як можна за допомогою мистецтва мультиплікації й кінематографа змінювати розуміння глядачів їхніх переживань і відчуттів – і в даному випадку, треба сподіватися, ця зміна призведе всіх нас до більш глибокого й співчутливого зв'язку із самими собою й людьми, які нас оточують.