Головна » 2018 » Березень » 1 » Логоневроз: що потрібно знати вчителям
7:30 PM
Логоневроз: що потрібно знати вчителям

      Людей, які мають зупинки в мовленні в світі близько 2%, і більшість  з них почали заїкатися в дитинстві. У деяких це порушення мовлення з    віком проходить або зменшується, а у деяких стає ще сильніше. Тут багато що залежить від середовища, в якому знаходиться дитина. Як полегшити дитині із логоневрозом процес навчання в школі та зробити його перебування там більш комфортним?

     Для багатьох таких дітей шкільні роки є дуже стресовим періодом в житті, тому що саме там відбувається найбільша кількість важких для дитини, яка заїкається ситуацій: усні відповіді, доповіді, читання вголос, виступи, і все це перед великою кількістю людей.

    Прийшовши до школи, учень опиняється в дитячому колективі, який, як відомо, іноді може бути дуже жорстокий. Як і будь-яка дитина, що відрізняється від інших, учень із логоневрозом автоматично потрапляє в групу ризику: в групу дітей, які можуть піддаватися цькування з боку інших.

       Передражнювання та глузування однокласників, як і байдужість вчителів, можуть дуже негативно вплинути на нервову систему дитини, розвинути у нього комплекс неповноцінності та соціофобія, не кажучи вже про неврози, проблеми з психікою та навчанням.

     Оточуючі не завжди розуміють становище людини із зупинками у мовленні. Пояснюється це не тільки їх черствістю і недоброзичливим ставленням, а й особливістю самої проблеми. По-перше, заїкання у різних людей різне: від рідкісних незначних запинок до майже повної німоти. По-друге, ступінь заїкання може змінюватися в залежності від ситуації. Вчитель, спостерігаючи, як один і той же учень вільно базікає з друзями на перерві, а потім не може вимовити ні слова у дошки часто сердиться і каже щось на кшталт: «На перерві ти як соловей, а тут мовчиш. Я ж бачу, що ти можеш говорити, коли хочеш. Ти просто не вивчив. »

      Діти не люблять говорити про свою проблему із зупинками в мовленні і часто вважають за краще отримати низьку оцінку, нічого не пояснюючи. Іноді вчителі, які ніколи не стикалися з цією проблемою, намагаються допомогти дитині так, як вони вважають за потрібне, насправді лише посилюючи проблему.

    Вчителеві, який усвідомлює ті почуття, які переживає дитина щодо власної вимови, набагато легше застосувати правильну поведінку. Обмін поглядами між вчителями та батьками, а якщо можливо, то і дитиною, є надзвичайно важливим. Щоб допомогти дитині у подоланні труднощів, учителі повинні скористатися наступними порадами:

  • Не радьте дитині говорити повільніше або «розслабитися».
  • Не договорюйте слова за дитину і не говорите замість неї.
  • Вчіть усіх дітей в класі говорити і слухати по черзі. Всім дітям, а особливо тим, хто має зупинки в мовленні, набагато легше говорити, коли їх не перебивають і уважно слухають.
  • Вимагайте від учня, який заїкається такої ж за кількістю і якістю роботи, як і від інших дітей. Не виключайте дитину з активності у класі.
  • Говоріть з дитиною не поспішаючи і робіть часті паузи.
  • Дайте дитині зрозуміти, що ви слухаєте те, що він говорить, а не як він це робить.
  • Поговоріть з учнем наодинці про те, що йому потрібно, щоб відчувати себе в класі комфортно. Допомагайте у формуванні почуття власної гідності, помічайте позитивні риси.
  • Поважайте потреби учня, але не допускайте вседозволеності.
  • Не ставтеся до заїкання як до чогось, чого потрібно соромитися. Говоріть про заїкання так само, як і про іншій справі. Не робіть із заїкання центру зацікавлення. Ознайомте учнів класу з проблемою заїкання, щоб викликати у них терплячість і бажання допомогти.
  • Уникайте читання i рахування на час.
  • Створюйте можливість читання і декламування віршів у парі.
  • Використовуйте в навчальній діяльності різні зорові і слухові опори. Зазвичай в якості зорової опори використовують схеми, таблиці, діаграми, муляжі, тощо. Слуховими опорами прийнято вважати мовлення вчителя (як окремі репліки, так і розгорнуті висловлювання), а також відповіді учнів. Не викликайте першими з усними відповідями дітей із логоневрозом. Краще запитати після учня, який добре відповів.
  • Створюйте психологічну опору, якою є попередня установка учня на відповідь: «Саша, підготуйся, будь ласка, відповідати після Олени».

     Усвідомлення своєї неповноцінності та безсилля в спробах спілкування часто призводить до змін характеру: замкнутості, негативізму, бурхливих емоційних зривів. У деяких випадках спостерігаються апатія, байдужість, млявість, нестійкість уваги. Ступінь вираження таких реакцій залежить від умов, в яких знаходиться учень. Якщо на його дефекті не фіксують увагу, чи не підкреслюють неправильність його мови нетактовними зауваженнями, намагаються всіляко його зрозуміти і полегшити важке становище в суспільстві, реактивних нашарувань спостерігається менше. Зазвичай завдяки правильному педагогічному підході діти опановують усне та писемне мовлення, засвоюють необхідний обсяг шкільних знань. Разом з розвитком мовлення, як правило, зникають і вторинні зміни психіки.

Категорія: Вчитель-логопед | Переглядів: 66 | Додав: irc-slavutich | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar