Диференціація – це гнучкий спосіб коригувати методи навчання з урахуванням освітніх потреб, компетентностей та можливостей кожної дитини.

Традиційний шкільний підхід базується на тому, що весь клас отримує одне завдання. Натомість диференціація означає, що вчитель бере до уваги особливості кожного учня. Інструменти навчання й оцінювання мають бути справедливими та гнучкими, а також залучати до навчання всіх без винятку учнів.

Дітей не змушують адаптуватися до стандартних навчальних шаблонів, а навпаки – пристосовують шаблони до потреб учнів.

Починати вчителю рекомендують із рівня, який мають учні на початку, і поступово шукати шляхи, як поглибити їхні знання. Водночас треба гнучко ставитися до часу, застосовувати різні навчальні стратегії.

Єдиної методики диференційованого навчання немає. Проте до початку роботи потрібно чітко усвідомлювати кінцеву мету, а також визначити, що потрібно для її досягнення.

ІНДИКАТОРИ ЯКОСТІ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО НАВЧАННЯ

Їх 5, і вони визначають ефективність диференційованого навчання.

1. Вчителі. Формат навчання багато в чому збігається з традиційним. Проте є й низка особливостей. Найперше – те, що вчителі мають розуміти, у який спосіб навчається кожен з учнів. Друге – бажання забезпечувати навчання високої якості. Педагог також має прагнути постійно зростати та розвиватися. Причому недостатньо розуміти лише слабкі сторони учнів та те, що їм погано вдається. Педагог має орієнтуватися і спиратися на сильні сторони та компетентності школярів.
2. Зміст. Він пов’язаний зі стандартом та програмою навчання. Диференційоване навчання якраз спрямоване на те, щоби якомога більше учнів опанували ці навчальні програми. Тобто воно, з одного боку, спирається на державні вимоги, а з іншого – на зацікавлення та здібності учнів.
3. Учні. Їхні потреби – у центрі уваги диференційованого навчання. Тож коли постає вибір між стандартними вимогами та учнями, діти – у пріоритеті. Це має спонукати вчителів змінювати практику проведення уроків та відмовитися від зосередженості на змісті. Натомість будувати викладання навколо результатів навчання конкретної дитини, її знань, умінь і навичок. Власне, це називається особистісно орієнтованим підходом.
4. Навчання (як процес). Стосується набору методів і прийомів, інструментарію та засобів, що вчителі використовують на уроках.
5. Оцінювання. Ефективність навчання визначається через регулярний моніторинг прогресу учнів, а також зворотний зв’язок і взаємодією між учителями та учнями. Оцінювання – це не просто виставлення оцінок за виконання завдань, а набагато ширше поняття. Дитина не може отримати погану оцінку за те, що чогось не знає. Невиконання завдання – це сигнал педагогу про те, що вона потребує підтримки. Тож на перший план виходить формувальне оцінювання.

ЕТАПИ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО НАВЧАННЯ

Їх також 5:

1. Рефлексія. Вчитель має усвідомлювати, що працює в багатоманітному класі, де важливі досягнення кожного учня. Тому рефлексія педагога – це пошук відповідей на запитання:

• Що я зробив/-ла та як це допомогло учням?
• Що я можу зробити задля покращення моєї практики та як це вплине на учнів?

Це дасть розуміння рівня знань учнів та майстерності вчителя й допоможе віднайти методи, що задовольнятимуть запити всіх дітей у класі.

2. Оцінювання програми навчання – тобто, які зміст навчання та вимоги до учнів. Учителі можуть самостійно адаптовувати зміст до потреб учнів. Важливо виокремити зі стандартів та програм основні складники, загальні ідеї та поняття, які мають опанувати учні. Також рекомендується вивчити методичні поради попереднього та наступного років навчання, аби розуміти, на що можна спиратися чи які теми запропонувати учням для глибшого опрацювання.
3. Аналіз індивідуальних особливостей учнів. Варто дати собі відповіді на запитання:

• Чи є в класі учні, які не працюють на уроці й чому так стається?
• Що я можу зробити, аби діти були більш успішними?
• Кому я приділяю більше уваги, а кому – менше? Чому?

До всього, відповіді на такі запитання допоможуть учителю визначити критерії для подальшого об’єднання дітей у групи для виконання завдань.

4. Планування уроків на основі поєднання науково обґрунтованих та особистісно орієнтованих методів. Основна мета – збалансувати викладання нового матеріалу, допомогти учням, які мають труднощі, та збагатити навчання для всього класу.

Варто скласти перелік тем, які діти мають опанувати, й окреслити методи та активності, що допоможуть дітям у цьому. Потому треба відкоригувати цей план так, щоби його можна було вивчати на різних рівнях складності. Варто подумати над тим, для яких учнів підходять ті чи інші методи роботи.

Зробити це допомагає методика “Піраміда планування”:

• Намалюйте піраміду з трьох частин.
• У її основі лежать знання, уміння та навички, які мають опанувати без винятку всі учні.
• У середній частині – те, що мають опанувати більшість дітей.
• Вершина охоплює зміст та форми, що зможуть опанувати тільки деякі учні.

5. Вдосконалення практики на основі фактичної інформації. Будь-які виклики під час навчання педагог має розглядати як свій ресурс для вдосконалення. Тож варто запитати себе:

• Наскільки ефективним було навчання?
• Що пішло не так і чому?

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Фото: автор – Kzenon, Depositphotos

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.